Йоган Конрад Вільгельм Льое (1808-1872) з 1837 до кінця життя служив сільським пастором в Нойендеттельзау, Німеччина, недалеко від Нюрнберга. Це було не те покликання, на яке він очікував. Проте, в цьому містечку, яке нічим особливим не відрізнялося, Льое почав розвивати служіння і місію, які мали великий вплив не тільки на Німеччину, але й на США, Австралію та Папуа-Нову Гвінею (а також і на Україну – ред.) — місцях, куди Льое та його наступники в Нойєндеттельзау надіслали місіонерів.

Льое зіткнувся із серйозним опором своєму служінню на початку своєї діяльності через схильність до пієтизму та жорсткого застосування церковної дисципліни проти членів церкви, які ведуть себе неналежним чином. Водночас, він був суворим конфесійним лютеранином, який різко критикував державну церкву. Тим не менше, Льое прославився своїми проповідями та місіонерським прагненням. Однією з його численних ініціатив у Нойєндеттельзау став навчальний інститут, який відправляв місіонерів та пасторів до німецьких іммігрантів у США. Завдяки цій ініціативі, Льое вважається одним із засновників як лютеранської церкви — Лютеранської Церкви Синоду Міссурі, так і Синоду Айови (одного із попередників сучасної Євангелічно-Лютеранської Церкви Америки – ред.). Льое також заснував діаконічні установи для людей з інвалідністю та інших нужденних, які продовжують діяти і до цього дня не лише в Баварії, а й у всій Німеччині.

Льое був впливовим автором, який займався історичним вивченням літургійних традицій ранньої церкви, здійснив реформу літургії за допомогою публікації богослужбової книги, в якій особлива увага приділялася приватній сповіді та частішому святкуванню Святого Причастя. Льое опублікував безліч пастирських праць з багатьох тем: проповіді, духовні роздуми, роботи з літургії та еклезіології. Але саме завдяки його організаторським здібностям, зокрема, підставі місіонерського суспільства та діаконічних установ, його вплив триває й досі.

Богослів’я Льое було спрямоване на церковну практику. У «Трьох книгах про церкву» Льое яскраво описав місце церкви в історії: «Виникнувши під час П’ятидесятниці і на Голгофі, Церква тече крізь віки, як річка, і та сама річка, як жодна інша, тектиме незмінно крізь століття – до того великого дня, коли вона повністю впаде у прославлене море вічного блаженства». Льое представляв Всесвітню Церкву – як таку, що існує протягом століть, і сміливо заявляв, що саме лютеранська церква, з її конфесійною чіткістю, була найповнішим її виразом. Оскільки річка, названа церквою, продовжувала текти з 19 століття до теперішнього часу, яку спадщину Льое залишив церкві в наш час?

Церковне богослів’я Льое включає кілька окремих аспектів, які заслуговують на докладний розгляд, оскільки вони є темами, що відображають його вплив на церкви в Америці (і не тільки – ред.). Особливе значення мають п’ять аспектів цього церковного богослів’я: пієтизм, конфесіоналізм, літургійне оновлення, дияконія та місія.

По-перше, церковне богослів’я Льое було пієтичним. На нього вплинуло пієтичне відродження того часу. Його улюблений професор в Ерлангені, Крістіан Крафт, був яскравим представником пієтизму 19 століття. Пієтизм Льое породив ранній та стійкий інтерес до місії. З початку свого пасторського служіння Льое став відомий тим, що організовував пієтистські гуртки, з метою підтримки зарубіжних місій. Протягом усього свого служіння Льое посвячено готував і публікував духовні роздуми. Цей інтерес отримав продовження завдяки його участі у підготовці пасторів та вчителів для служіння німецьким іммігрантам на Середньому Заході Америки. Пієтизм дав Льое яскраве відчуття дії живого Бога у людському житті. Пієтизм завжди був рушійною силою місіонерської роботи. Льое – яскравий приклад того, як пієтизм впливає на серце, підштовхуючи віддати себе людям.

По-друге, церковне богослів’я Льое було конфесійним. Реагуючи на тиск з боку юніонізму (прагнення об’єднати лютеран та реформатів у рамках однієї церковної організації – ред.), який чинився на протестантські церкви в Пруссії та інших частинах Німеччини у 19 столітті, Льое став рішучим захисником лютеранської конфесійної ідентичності. Льое цінував лютеранську традицію за збереження Євангелія Ісуса Христа у його чистоті. Він побоювався втрати доктринальної чистоти, якщо лютеранська церква поєднається з реформатами під тиском. Більше того, він чинив опір нав’язуванню такого возз’єднання з боку уряду. Льое був глибоко переконаний, що лютеранська церква найкраще зберегла суть християнського вчення. Це переконання він поділяв з іншими лютеранськими лідерами того періоду.

По-третє, церковне богослів’я Льое було літургічним. Льое, як учений теолог, серйозно вивчав літургійні традиції ранньої церкви. Ці дослідження стали основою для літургійного порядку, який він розробив для використання не тільки у власній громаді, але також  для використання в лютеранських церквах у Німеччині та США, і широко відомого як «Агенда Льое». Льое високо цінував літургійний формат богослужіння і вважав, що така форма сприяє зустрічі зборів, під час поклоніння, з живим Богом. Його зусилля щодо реконструкції історичного літургійного обряду були оригінальним внеском у оновлення парафіяльного життя того часу. Це включало також сильний акцент на Таїнствах та відновлення практики святкування Причастя щонеділі. Льое навіть увів обряд приватної сповіді, як підготовки до участі у Вечері Господній. Бог є головною дійовою особою, яка приходить до нас у Слові та Таїнстві під час богослужіння. Це переконання підживлювало розуміння Льое, що Бог, який приходить до нас у Слові та Таїнствах, також є Богом, який рятує світ. Вклад Льое в область літургійного оновлення продовжує впливати на розвиток богослужбових матеріалів і досі.

По-четверте, церковне богослов’я Льое було дияконічним. Його розуміння служіння Церкви включало відновлення її дияконічної функції. Він ініціював створення ордену дияконіс та благодійних установ, які продовжують служити в Німеччині і досі. Ґрунтуючись на відновленні дияконії Августом Франке в 18 столітті, втілення ідеї ордена дияконіс Теодором Фліднером у 1830-х роках і надихаючись прикладом свого сучасника, Йоганна Віхерна, Льое зробив видатний внесок у служіння церкві у світі. Він розглядав дияконічне служіння як життєво важливий вимір роботи церкви в Новому Завіті і вважав його за ядро ​​«внутрішньої» місії церкви. Організована в дияконічних установах робота розширила служіння Церкви багатьом нужденним, включаючи хворих, вмираючих, бідних, людей похилого віку та людей з інвалідністю. Діяконіси Нойєндеттельзау також брали активну участь в освіті молоді.

По-п’яте, церковне богослів’я Льое було місіонерським. Церква Божа протягом усього існування знаходиться в русі: «Бо місія є не що інше, як єдина Церква Божа у своєму русі, втілення Єдиної Вселенської, кафолічної Церкви… Місія є життям Вселенської Церкви. Там, де вона припиняється, кров та дихання зупиняються; де вона вмирає, вмирає і любов, що сполучає небо та землю. Вселенська Церква та місія — два поняття, які ніхто не може розділити, не вбивши їх обох, це неможливо». Справді, Льое переважно розглядав всю роботу церкви як місію, внутрішню місію чи зовнішню місію. Акцент на внутрішній місії чітко виявився у його парафіяльному служінні серед жителів Нойендеттельзау та у його зусиллях щодо організації служіння німецьким іммігрантам у Сполучених Штатах. Зосередження уваги на Зовнішній місії особливим чином виявилося у його бажанні побачити Євангеліє, яке проголошується корінним американцям. Можна стверджувати, що всі інші характеристики церковного богослов’я Льое — пієтистський, конфесійний, літургійний та диаконичний виміри — зрештою служили інтересам місії.

Від редакції сайту: Вплив Льое також поширився і на Україну. Дияконіси з Нойєндеттельзау служили в Одесі та Бесарабії. Заснований ним інститут богословської освіти 1930-х роках готував служителів для лютеранських громад, які діють на територіях, що на той час перебували під владою Польщі.

Доктор Крейг Нессан, професор Вартбурзької теологічної семінарії (Дабек, США)

Оригінал