Адвент – важливий церковний період, початок якого припадає на 4 неділю до Різдва, яка може випасти в проміжку з 27 листопада по 3 грудня. Це час не лише духовного очікування, а й підготовки серця та душі християн до святкування народження Спасителя. Термін «адвент» у латинській Вульгаті означає «пришестя», що українському перекладі Біблії відбивається як «пришестя».

Щонеділі в період адвенту має свою символіку та тему. Перший день адвенту нагадує про друге пришестя Христа наприкінці часу. Друга та третя неділя, відома як «Gaudete», акцентують увагу на переході від Старого Завіту до Нового, у тому числі згадуючи служіння Іоанна Хрестителя. Четверта неділя адвенту присвячена подіям, які безпосередньо передували Різдву.

 Одним із знакових моментів, коли лютерани починають святкувати Адвент, є традиція запалювання свічок на адвенському вінку. Цей вінок, зазвичай з ялинових гілок, символізує світло, яке зростатиме з кожною новою неділею. На вінку розміщуються чотири свічки: на першій неділі запалюється одна свічка, на другій – дві, і так до четвертої, коли всі чотири свічки яскраво горять, підкреслюючи наближення Різдва та світло, яке принесе Христос. Цього року Одеська кірха Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України поринула в атмосферу Різдва. Внутрішнє оздоблення кірхи стало різдвяним. У храмі було запалена Різдвяна зірка. Це символізує початок адвентного періоду та радісне очікування дива Різдва.

Крім того, Адвент — це період не лише підготовки до свята, а й час, коли церква наголошує на необхідності добрих справ та милосердя. Важлива частина адвентної традиції — це заклик до християн здійснювати вчинки любові та допомоги нужденним, допомагати тим, хто переживає труднощі. У ці дні важливо не лише готуватися духовно, а й справами зміцнювати любов та турботу про ближнього. 

Духовний сенс Адвента двоякий: з одного боку, це час очікування Різдва, а з іншого — церква нагадує про важливість роздумів про друге пришестя Христа. У години випробувань, коли світ переживає різні складнощі, адвент нагадує, що світло Різдва приносить мир, любов і надію.

Через Євангеліє і силу Святого Духа світ стає кращим, добрішим і світлішим.  З кожним роком ця традиція зберігає свою актуальність і допомагає християнам не лише згадати про справжню причину Різдва, а й наповнює їх серця світлом, милосердям та надією на краще майбутнє. В Одеській кірсі, як і в інших місцях, адвент є моментом, коли молитва, світло та любов об’єднують віруючих, створюючи атмосферу свята, яке не лише наближає Різдво, а й допомагає відчути духовну близькість із Богом та один з одним.

“Неділя Вічності — це особлива подія в церковному календарі лютеран, день, коли ми згадуємо наших близьких, чиє життя на землі завершилось. Це час для молитви, для того, щоб схилити голови в пошані та вдячності за тих, хто залишив цей світ. У цей день ми не тільки згадуємо, але й утверджуємо свою надію на життя вічне, яке дарується нам через віру в Бога. Ця неділя є нагадуванням про те, що для християн смерть — не кінець, а перехід до вічного життя з Богом. Вона дає сили і бадьорить нас у нашій вірі, даючи зрозуміти, що ми не самотні у своїй втраті”,- розповідає Президент синоду Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви України, пастор Олександр Гросс

Цьогорічна Неділя Вічності стала особливою подією для Одеси, оскільки в Лютеранській Церкві Святого Павла відбулось урочисте богослужіння, зі Святим Причастям, яке надихнуло і втішило присутніх. Проповідь цього дня виголосив Рольф Барайс, єпископ Євангелічно-лютеранської церкви Грузії та Південного Кавказу. Його слова не лише духовно зворушили, але й закликали до надії, віри та братерської підтримки.

Але Рольф Барайс не тільки служив церкві словом, він також став частиною музичного переживання цієї святої неділі. Разом з органом у кірсі звучала труба — прекрасне, вже майже забуте поєднання музичних інструментів, яке наповнило храм атмосферою старовини та притаманним тим далеким часам глибокої молитви.

Особливе значення в богослужінні цієї неділі мала участь др. Йорга Райнера Шмітца, представника організації «Piece of Peace e.V.» з Німеччини. Др. Йорг поділився з присутніми важливою інформацією про діяльність своєї організації, яка вже надіслала в Україну 25 гуманітарних конвоїв з продуктами, медичним устаткуванням та іншою допомогою для тих, хто цього потребує. Його слова стали символом братерської підтримки та єдності між народами, нагадуючи, що допомога приходить від людей, готових служити один одному, навіть у часи випробувань.

Вся ця подія в Лютеранській Церкві Святого Павла в Одесі стала виявом Божого благословення, що приходить через тих людей, які не байдужі до чужої біди і готові служити заради добра.

«Ми вдячні Богу за кожен дар, що посилається нам через людей, адже саме через взаємну підтримку і любов ми можемо долати всі труднощі, зберігаючи віру і надію», — підкреслив пастор Олександр Гросс.

Неділя Вічності не лише вказує нам на велич і вічність Божого царства, але й нагадує, що кожен наш день — це можливість бути світлом і надією для інших. Всі ми разом складаємо частину великого Божого плану, і кожен із нас може внести свій вклад у світло цієї вічної надії.

Сьогодні, 14 листопада 2024 року, в Одеській кірсі Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України відбулося особливе меморіальне богослужіння, присвячене 84-й річниці руйнування собору Святого Михаїла в британському місті Ковентрі. Ця річниця має велике значення для християнського світу, адже подія, яка сталася під час Другої світової війни, стала символом страждання, руйнувань та, водночас, надії на відновлення і примирення.

Громада Святого Павла є частиною Спільноти Хреста з цвяхів (Community of the Cross of Nails, CCN), міжнародної християнської ініціативи, що об’єднує церкви, організації та окремих людей у прагненні до миру та примирення. Спільнота була започаткована після того, як собор Святого Михаїла в Ковентрі був зруйнований під час бомбардувань у 1940 році. Вцілілі частини собору, зокрема осколки цвяхів, стали символами надії на відновлення та порозуміння між народами.

Відзначення 84-ї річниці стало важливим моментом для всіх учасників меморіального богослужіння. Єпископ Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України Павло Шварц звернувся до вірян з промовою, яка нагадала про трагедію Другої світової війни і про важливість пам’яті та примирення між народами.

Єпископ підкреслив, що рух Ковентрі є чудовим прикладом того, як через віру та спільні зусилля можна подолати наслідки війни та відновити взаєморозуміння і мир.

Цьогорічне богослужіння в Одесі не стало першим прикладом такої взаємодії між громадою Святого Павла та Спільнотою Хреста з цвяхів.

У липні цього року в Одеській кірсі також відбулося спільне молитовне служіння та зустріч громади з Превелебним Джоном Віткомбом, деканом собору Ковентрі, який поділився своєю розповіддю про духовну місію собору і Спільноти Хреста з цвяхів у сучасному світі. Ця зустріч стала важливим етапом у зміцненні міжнародних зв’язків і підтримці спільних миротворчих ініціатив.

Після завершення богослужіння віряни мали можливість зробити спільні фотографії на пам’ять, підкреслюючи важливість цих миттєвостей і їхнього значення для громадської та релігійної спільноти. Висловлені молитви за мир стали підтвердженням того, що незважаючи на всі випробування, на землі завжди буде місце для надії, примирення та єдності.

Меморіальні заходи, як і ці, проводять важливу роботу з утримання пам’яті про історичні події та вчать нас, що мир — це не лише відсутність війни, але й активна робота над примиренням, взаєморозумінням і підтримкою один одного в обличчі труднощів. Зусилля Спільноти Хреста з цвяхів є яскравим прикладом того, як через спільну віру та молитву можна змінювати світ на краще, а події, подібні до сьогоднішнього меморіального служіння, є важливою складовою цієї великої роботи.

Днями громада Святого Павла мала радість приймати пастора Девіда Брайденбаха, директора місії Spiritual Orphans Network (США).

З далекої Америки пастор Девід прибув до нашого міста, аби поділитися своїм досвідом і послужити духовно громаді. Візит пастора став важливою подією для громади Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви України, де його тепло зустрів давній друг та колега — пастор Олександр Гросс.

В суботу, 9 листопада, пастор Девід провів зустріч з учасниками курсу віри, де зібрались майбутні конфірманти. Під час невимушеної дружньої бесіди пастор ділиться своїм покликанням і тим, як він прийшов до Бога. Це була щира та відкрита розмова, де кожен з учасників мав можливість задати питання і отримати відповіді.

Пастор Девід розповів про свій шлях до Бога, уважно вислухавши усіх присутніх, що сприяло глибшому порозумінню. Учасники зустрічі залишилися вдячні за можливість дізнатися більше про місію Spiritual Orphans Network та отримати глибоке духовне натхнення від гостя з Америки.

Неділя стала кульмінацією візиту. У цей день пастор Девід разом з пастором Олександром провели спільне богослужіння в Одеській кірсі. Пастор Девід виголосив проповідь, що залишила глибокий слід в серцях присутніх. Вона була сповнена тепла, мудрості та практичних порад, щодо необхідності жити в теперішньому часі.

Після Святого Причастя  вдячні члени громади ще довго роздумували над темами, порушеними під час служби.

По завершенню богослужіння, пастор Девід разом із пастором Олександром та членами громади зробили спільне фото на згадку про цей чудовий момент.

 Візит пастора Девіда Брайденбаха став не тільки нагодою для духовного збагачення, але й зміцнення братерських зв’язків між українською та американською Євангелічно-Лютеранськими церквами, нагадуванням про важливість підтримки один одного на шляху віри та служіння.

Сьогодні в Одеській кірсі відбулося особливе богослужіння, на яке прибули гості з Євангелічно-Лютеранської громади Запоріжжя. Ця подія стала символом єдності та співробітництва між громадами, створюючи атмосферу духу порозуміння, святості та тепла. 

 Після завершення богослужіння представники обох громад обмінялися вітаннями та символічними подарунками. Громада із Запоріжжя подарувала Одеській громаді майстерно виконане різьблене зображення козака, що символізує багату історію та культурну спадщину регіону.

Цей подарунок став знаком, що наголошує на важливості теми козацтва в історії України. У відповідь на цей жест доброї волі Володимир Немерцалов, який представляв громаду святого Павла, подарував історичну копію старовинної печатки громади Святого Павла, виконану у техніці кераміки.

Цей подарунок став не лише символом поваги до історії, а й відображенням глибокого коріння лютеранської традиції в Україні. Крім того, було вручено графічне зображення Одеської кірхи, створене молодими художниками міста, що наголосило про зв’язок між мистецтвом та духовністю.

“Таке взаємне спілкування зміцнюють зв’язки між громадами, сприяючи культурному діалогу та спільному розвитку. Подія стала яскравим нагадуванням про те, як важливо зберігати традиції, розвивати міжкультурні відносини та зміцнювати духовні зв’язки. Надалі громади планують продовжувати співпрацю, організовуючи спільні заходи та проекти, що допоможе поглибити взаєморозуміння та єдність”, – розповів Володимир Немерцалов.

Джерело: https://slovo.odessa.ua/news/56319-vzayemodija-yevangelichno-ljuteranskih-gromad-gosti-iz-zaporizhzhja-vidvidali-bogosluzhinnja-v-odeskij-kirsi.html

Цієї неділі Одеса стала свідком особливого свята — «Свята подяки за врожай». Для лютеранської громади це свято має глибокий зміст: вдячність Богові за всі благословення, які ми отримуємо, а також за можливість ділитися добром з іншими.

Розпочали з богослужіння

Святковий день розпочався з чудового богослужіння в Лютеранській церкві Святого Павла. Церква була гарно прикрашена, а віряни зібралися разом, щоб подякувати Богу за все, що мають. Під час служби відбулося причастя, яке стало важливим моментом спільної молитви та вдячності.

Серед гостей свята був актив Одеського регіонального осередку Національної Спілки журналістів України на чолі з Юрієм Работіним. Він привіз подяку пастору Олександру Гроссу за важливу допомогу, надану журналістам Одеської області.

Німецька Євангелічно-Лютеранська церква забезпечила їх комп’ютерами та периферійним обладнанням, що стало надзвичайно важливим під час війни.  Пастор Гросс відзначив, що найціннішим подарунком для нього стала газета «Золотослів», яка відображає вклад громади в суспільство. Це підкреслює важливість спільної роботи та взаємодопомоги в такі складні часи.  Святкування в Петродолинському

Святкування продовжилося в Петродолинському, де після богослужіння відбувся вітальний концерт за участю місцевого хору та музичної школи. Чоловіки громади приготували смачні сосиски і рибну юшку, а жінки подбали про різноманітні страви.  

 Хоча під час служби йшов дощ, погода змінилася на теплу сонячну, що додало святковості.

 Завершення святкового дня

 Завершився день музичним органним вечором — Четвертим концертом XII Міжнародного органного фестивалю ім. Теофіла Ріхтера. Програма була романтичною і об’єднала звучання скрипки та органу. На сцені виступили заслужена артистка України Олена Єргієва та лауреат міжнародних конкурсів Вероніка Струк. Ведуча концерту, лекторка-музикознавиця Ельвіра Паламарчук, привнесла атмосферу професіоналізму та натхнення.

  Подяка всім, хто створив свято

 «Цього дня ми дякуємо Богу та всім, хто вклав свої сили, час і таланти для створення цього свята. Вдячність — це те, що об’єднує нас у складні часи, нагадуючи про важливість доброти, підтримки та спільності. Хай це свято залишить у наших серцях відчуття вдячності за всі благословення і нагадає нам про важливість допомагати один одному», – підкреслив пастор Олександр Гросс.

 Громада Святого Павла Німецької Євангелічно-Лютеранської церкви України відвідала музей геноцидів «Територія пам’яті». Ініціатором та натхненником цього проекту є Павло Козленко – відомий громадський діяч, історик, юрист, кандидат філософських наук, заслужений працівник культури України, голова правління ГО «Одеський центр дослідження Голокосту».

«Відвідувачам розповідаємо про всі геноциди, щодо яких є рішення міжнародних трибуналів. Це і геноцид вірмен в Османській імперії, і геноцид кримськотатарського народу, геноцид у Руанді, у Сребрениці, геноцид ромів, Голокост, Голодомор українського народу та війна Росії проти України сьогодні. Нікому й на думку не могло прийти, що у XXI столітті знову будуть розстрільні ями, знущання, муки та масові вбивства. Про все це треба говорити, щоб це в жодному разі не повторилося в майбутньому», – розповідає Павло Козленко.

 Музей геноцидів «Територія пам’яті», сучасна інтерактивна експозиція, під яку відведено колишню залу посилок Одеського головпоштамту. У розробці дизайну музею, за результатами творчого конкурсу, взяли участь його переможиці – студентки Одеської академії будівництва та архітектури Віталіна Вербовецька, Аріна Бабенцова та Аріна Гончарова.

На жаль, геноцид німецького народу в музеї геноцидів «Територія пам’яті» не представлений, незважаючи на те, що ця сторінка нашої спільної історії досить докладна вивчена. Однак члени громади цю прогалину змогли заповнити на цікавій лекції «Депортація українських німців та її трагічні наслідки» у Музеї історії Причорноморських німців, яку прочитали Сергій Новицький та Ігор Назаренко.  

«Масштаби депортації 1941 року вражають не лише маніакальним бажанням вищого радянського керівництва винищувати свій народ, а й тим, як під час найжорсткішої війни з фашистською Німеччиною знаходилися колосальні ресурси на безжальні репресії, які недоотримував фронт», –поділився лектор громади Володимир Немерцалов.

 Наприкінці літа 1941 року українські німці опинилися в положенні, яке можна описати як «між молотом і ковадлом» — між настанням фашистських військ та жорстокою репресивною машиною тоталітарного режиму. Доля цього народу в цей критичний період історії України та Радянського Союзу була сповнена трагічних обставин. Перед Другою світовою війною в Україні проживало від 400 до 600 тисяч німців, і одразу вони опинилися в категорії «ворогів народу». Депортація, яка розпочалася у серпні 1941 року, стала одним із перших актів великого насильницького переселення в Радянському Союзі. Ця акція не тільки зруйнувала життя тисяч людей, а й започаткувала серію репресій, які торкнулися десятків народів та національних груп по всьому СРСР.

Початок депортації

Офіційна дата початку депортації німецького населення України вважається 28 серпня 1941 року, коли Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про переселення німців, які проживають у районах Поволжя». Вже у вересні цього року з АРСР німців Поволжя було депортовано 373 тисячі німців. Проте процес депортації в Україні розпочався ще раніше. Відповідно до директиви та постанови Ради з евакуації від 15 серпня 1941 року, з Криму до 11 вересня було виселено близько 60 тисяч німців. Людям давали на збори лише 15 хвилин, після чого їх везли на залізничні станції та завантажували у товарні вагони. Система репресій працювала проти німців, українців, поляків, болгар та інших народів. 1939 року було звинувачено 108 тисяч осіб, 1940 року — вже 1,4 мільйона. Кількість звинувачень та арештів зростала, досягнувши колосальних масштабів. 

Масштаб репресій

Перші арешти німецького населення в Україні розпочалися одразу після початку війни з Німеччиною. Указ ПВС СРСР «Про військове становище» та директива наркома держбезпеки Всеволода Меркулова дозволяли заарештовувати людей за підозрою у злочинних намірах. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 31 серпня 1941 року стосувалася шести областей України та передбачала арешт антирадянських елементів та мобілізацію працездатного чоловічого населення у будівельні батальйони. З вересня 1941 року в «трудові колони» було мобілізовано 23,5 тисяч чоловіків, які змушені були працювати на будівництві та виробництвах за мізерну винагороду. Крім того, розпочалася планомірна депортація: 22 вересня 1941 року було видано указ про переселення 109 тисяч осіб у Казахську РСР. Виділені 15 мільйонів рублів та 5 тисяч чекістів не змогли повністю виконати план через настання фашистських військ. У результаті з України було депортовано 79 тисяч німців.

Умови життя та наслідки

Умови, де знаходилися депортовані, були жахливими. Поїздки у товарних вагонах без печей, антисанітарні умови та погана якість води призводили до спалахів інфекційних захворювань. Тільки в ешелонах, які перевозили німців до Казахстану, померло понад 437 осіб, переважно діти. Після прибуття на місце призначення людей часто викидали у порожній степу, де вони мали самі будувати табори. Відсутність води, туалетів та інших елементарних зручностей посилювало їх страждання.

 Адміністративну заборону на повернення в Україну було знято лише 3 листопада 1972 року.         Після лекції відбувся поминальний мітинг, читання Святого Письма та вільний мікрофон, де присутні змогли згадати долю своїх предків та висловити своє ставлення до цієї теми.

Депортація німецького населення 1941 року була частиною ширшої та найжорстокішої політики тоталітарного режиму. Ця політика призвела до руйнування життя тисяч людей і завдала глибокої травми багатьом поколінням. Трагічна доля українських німців у цей період є яскравим прикладом того, як тоталітарна система може знищувати людські долі задля досягнення своїх цілей. Як показує історія, насильство не може породити нічого іншого, як ескалацію нового, ще більш жахливого насильства. Зупинити це порочне коло може лише любов до ближнього.

Перше послання Іоанна 4:16-21 свідчить: 

«Бог є любов, і той, хто перебуває в любові, перебуває в Богові, і Бог у ньому… Ми любимо, бо спочатку Бог полюбив нас. Якщо хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить братів чи сестер своїх, то він брехун, бо хто не любить братів чи сестер своїх, яких бачить, не може любити Бога, Якого не бачив. Ми отримали таку заповідь від Христа: хто любить Бога, має любити інших як братів і сестер своїх».

 Ми повинні пам’ятати страшні сторінки історії не для вирощування зерен ненависті, а для усвідомлення того, до яких жахів приводить тваринний початок у людині, який не обмежений Божою Заповіддю.

Джерело: https://slovo.odessa.ua/news/55996-gromada-svjatogo-pavla-zgadala-zhertv-genocidu-nimeckogo-narodu.html